Нові трамвайні колії та нові трамваї вже наприкінці 2020 року
Нові трамвайні колії та нові трамваї вже наприкінці 2020 року
Опубліковано Павлом Петровичем Тесленком Четвер, 8 жовтня 2020 р.
Павло Тесленко: Нові трамвайні колії та нові трамваї вже наприкінці 2020 року
Нові трамвайні колії та нові трамваї вже наприкінці 2020 року
Ґрунт матеріалізму та основи реалізму у французькому мистецтві були закладені Д. Дідро. Його естетичні погляди спиралися на виключний об’єктивізм, визнання природи як головної моделі та взірця мистецтва. Відповідно до ідеології доби, Дідро закликав митців до соціальної активності, до втілення тих ідей доби, яки складали основу світогляду, духовності доби. Конкретним відбиттям у його універсальній діяльності просвітницької сутності часу стало створення (за його ініціативою та за активного співавторства) багатотомної Енциклопедії . У найкращих літературних творах (романі Черниця , діалозі Племінник Рамо , побутовій драмі Батько сімейства ) Дідро втілив прагнення ідейної змістовності, реалістичності характерів, утвердження значущості мистецтва як одного з головних чинників виховання та прогресивного розвитку соціуму. Спрямування до розширення та модернізації раніше сталого кола літературних жанрів знайшло втілення у створенні видатним мислителем жанрів філософського роману, філософської повісті, а також у фундації основ мистецької критики. Цього нагально потребувала і нова сутність мистецтва, і нові шляхи та засоби його функціонування у соціумі. Типовою ознакою художнього життя Франції того часу стала організація салонів – художніх виставок для широкого загалу публіки, що є одним із підтверджень демократизуючих тенденцій доби. Д. Дідро, таким чином, стає одним з перших художніх критиків – посередником між світом мистецтва та соціумом, який не тільки узагальнює художній досвід, а й певним чином формує соціальне замовлення образності, тематики, стилістики, відповідних до естетичних потреб часу.
Система традицій відображає цілісність, сталість суспільного організму. Кожне нове покоління засвоює ті культурні завоювання, які були зроблені його предками, використовує їх як основу для створення нових цінностей. Увесь цей зв’язок між різними етапами, ступенями розвитку називається спадкоємністю. Спадкоємність у системі культури взагалі, як і у художній культурі, реалізується за допомогою спеціальних носіїв, до яких належать: фольклор (уснопоетична народна творчість); писемність (завдяки їй зміст художніх цінностей зберігається навічно і передається з глибини віків); історичні пам’ятки (художні цінності в предметній формі, котрі виражають стан особистісної форми, духу часу і людини в минулому; музеї (осереддя творів мистецтва, що концентрує і зберігає унікальні художні явища); енциклопедії (систематизуючи знання); бібліотеки (осереддя розтиражованих художніх цінностей, що забезпечують їхнє поширення і залучають до них широкі маси). Спадкоємність не є просте запозичення досвіду і досягнень. Вона передбачає критичне ставлення, оцінку, творче оновлення, тобто усвідомлену дію щодо культури минулих часів. Це означає, що культура не може існувати без оновлення. Творчість, зміни являються іншою стороною розвитку суспільства. Єдність традиції і оновлення – універсальна характеристика будь-якої культури. Протягом тисячоліть змінювалась художня картина світу: з’являлися і розвивалися види і жанри мистецтва, народжувалися і вмирали напрямки, стилі, методи художнього освоєння дійсності. Порушувалися давні правила художнього життя, виникали нові, котрі, у свою чергу, могли бути відхилені або перетворені. Художні цінності створювались як органічне продовження того, що вже досягнуто, або на противагу існуючим принципам. Проте, за всім цим різноманітним ставленням до свого минулого в художній культурі є одна відмінна особливість: ніщо не з’являється з нічого, ніщо не зникає безслідно. Історична спадкоємність припускає постійний пошук нового, що відповідає потребам, запитам часу. Давнє, хоч і долається, але в той же час органічно входить в нове.